Старий віршик.

 Сьогодні говорили про друга. Зараз він або готується до АТО або вже перебуває на сході. Чомусь згадав одного химерного віршика написаного мною після безсонної ночі проведеної в розмовах про сумне, під чорними зорями на сірому Хортицькому піску, поруч з поганеньким вогником кволого багаття. Розмова, як завжди буває в таких випадках була ні про що і про все, така, загально філософського плану. Чи то езотеричного.
Ніде того віршика не записував, ледь згадав.
Текст під катом.


                           ***
Я сьогодні згадав своє минуле життя
Я був хвойдою хворою на сухоти
Мене били постійно і без співчуття
Покидьки різні - до крові й блювоти

Я втратив дитину через стусана у живіт
А потім вбив те стерво, отрутою в віскі
І впав остаточно, як падає жінка
Так безнадійно, так підло, так низько

Та вкоротило життя не побоями
І навіть не чорним лондонським смогом
Джоні-Різак вийняв серце долонями
І танцюючи зник за ближчим рогом


Тримайтесі хлопці!