Українці не читають? Інтерв'ю з бібліотекарем товариства Франка.

Саме так. Українці не читають. Принаймні українською. По секрету цю новину мені повідомили одразу, після того, як я вперше запитав про українську бібліотеку у Ванкувері.  Але таки бібліотека існує. Розташована вона у самому серці  (якщо серце може знаходитись на другому поверсі) будівлі українського товариства імені Івана Франка у Ричмонді, в районі з красномовною історичною назвою "Українське село".  Сьогодні вашій увазі представляю інтерв'ю з бібліотекарем цієї поважної установи - Терезою Герчак (Theresa Herchack).

- Як ви стали бібліотекарем? Отримували відповідний фах, чи діяли за покликом серця?

- Це сталося абсолютно випадково! Я вийшла на пенсію та вирішила повернутися до активної роботи в українській громаді. Тож звернулася до Юрка Брандака (George Brandak), який був тоді президентом товариства імені Івана Франка, і сказала: "Я хочу упорядкувати книжки". Тоді вони були просто у шафах, без жодної системи. Я навіть не підозрювала, що наведення ладу у книгозбірні розтягнеться на довгих шість років. Доводилося прибирати видання, які не мали жодного відношення до нас як українців, випрацювати систему каталогізації. Я людина далека від комп'ютерних технологій і до того ніколи на мала нічого спільного з бібліотеками, але люблю книги, українську історію, культуру і хотіла зробити щось для української громади. Певні спроби впорядкувати ті книги були і раніше, але до кінця цю справу так і не було доведено. Тож всі свої сили я вклала у цю роботу і на тому шляху була не сама. У Юрка Брандака був знайомий викладач університету, чия дружина, Галина Тимофіїв (Halina Timofiiv), отримала освіту бібліотечного технічного працівника. Отож він запросив її допомогти. Наступних п'ять років, кожної суботи зранку, ми працювали у бібліотеці. Я займалася організаційними питаннями, технічну роботу виконувала Галина. Спочатку ми разом впорядковували книжки, а потім вона вносила їх до електронного каталогу. Пошук відповідної програми, то окрема, складна і дуже довга історія. Так ми починали.

- Розкажіть будь-ласка про видання що представлені в бібліотеці? Як відбувається поповнення книжкових фондів бібліотеки?

- Дві третини нашої колекції — це україномовні видання. В бібліотеці міститься багато робіт Івана Франка, Тараса Шевченка та інших класиків української літератури. Також вистачає книг присвячених українській історії. Окрему велику групу складають твори авторів, що були вимушені покинути Україну. Всі ті книжки: поезія, прозові твори, спогади - просякнуті тугою за Україною. Є секція і для українських авторів, що не мали можливості друкуватися в Україні, і тому шукали можливості опублікуватися на заході. Звичайно, не можна не згадати і про дитячу літературу: ми маємо невеличкий розділ з розважальними і навчальними книжечками для дітей.

Більша частина англомовних видань - то класична українська література, але ми маємо також багато перекладів сучасних авторів з України. Якщо ми купуємо нові книжки для бібліотеки, то намагаємося придбати саме нові переклади українських книг англійською, адже на це є великий запит у відвідувачів.

Книжки до нас надходять переважно як пожертви — діти виросли, дитячі книги залишились. Часто друковані матеріали залишаються у спадок від тих, хто вже пішов з життя. Звісно, деякі речі ми купуємо, але сама бібліотека була заснована на базі пожертв.

- Хто і як підтримує бібліотеку, звідки ви берете гроші на нові шафи, обладнання, книжки, тощо?

- Кілька років тому некомерційні організації мали можливість змагатися за гранти від казино та інших подібних установ — на ранньому етапі ми отримували підтримку саме звідти. Певне фінансування надходило від членів товариства Івана Франка, а також від заходів, що проводить товариство: суботні розпродажі, п'ятничні вечері, тощо. Сама бібліотека, як заклад культури, не здатна себе підтримати, тож ми цілком залежимо від пожертв.

- Як можна отримати доступ до бібліотеки? Що потрібно для того щоб взяти книгу?

- Прийти і скористатися бібліотекою може будь-хто. Для цього необхідно зателефонувати мені і домовитись про зустріч. Загалом, бібліотека відкрита кожної суботи з 10 до 14 години дня. Для того щоб взяти книгу додому ви маєте бути членом товариства Івана Франка, але просто попрацювати в бібліотеці може кожен бажаючий.

- Як можна стати членом товариства імені Івана Франка?

- Це дуже просто. Ціна членства становить 5 доларів для тих хто досяг віку 65 років, 15 для всіх інших і 25 для цієї родини. Ви не маєте бути етнічним українцем, але, природньо, більшість членів організації становлять українці.

- Я знаю про існування клубу української книги, чим ви займаєтеся у клубі та з якою регулярністю відбуваються зустрічі?

- Клуб, то одна з дивовижних речей, що ми маємо у центрі. Члени клубу живуть у різних містах: Барнабі, Уайт рок, Ванкувер, Річмонд, Сюррей, Північний Ванкувер, але чотири рази на рік вони збираються у цій затишній кімнаті всі разом і сідають за один стіл, щоб поговорити про українську книгу. Зрозуміло, що така подія вимагає підготовки, тож кожен має прочитати обрану книжку вдома. Ми читаємо англійською, але обраний текст має бути перекладом української книги, або так чи інакше стосуватися України. Ми маємо кількох людей, що можуть читати оригінали українською і їх судження особливо важливі.

Найчастіше до роботи ми беремо романи, але це можуть бути також п'єси або збірки поезії. Видання купуємо разом і передаємо їх один одному. Якщо книга була екранізована, ми також продивляємося фільм. Так було з Тарасом Бульбою. Дискусії бувають досить запальними, іноді думки різних людей збігаються, але, часто, це зовсім не так. Кожен може висловити свою думку, або просто відкинутися в кріслі і насолоджуватися диспутом, не беручи в ньому активної участі. В кінці ми по черзі оцінюємо книгу за десятибальною шкалою, ну і звичайно, разом бенкетуємо, адже ми - українці! Закінчується зустрічь вибором чергової книги.

- Моє останнє питання за порядком, та не останнє за змістом: яким ви бачите майбутнє бібліотеки?

- Я дуже вболіваю за це! Хочеться, щоб бібліотека знову стала серцем нашої громади. Коли на початку двадцятого століття створювалося українське товариство Івана Франка, саме читальня була центральною ланкою всього культурного життя. Я хочу бачити більше людей, що відвідують бібліотеку; більше бажаючих читати і обговорювати не тільки у клубі української книги. Ми створили затишне і тихе місце зі зручними канапами; бібліотека відкрита для будь яких літературних та мистецьких заходів. Чекаємо на нових відвідувачів і відкриті до всього нового!

PS. Від себе не можу не додати посилання на сторінку бібліотеки на сайті товариства Франка з контактами та іншими подробицями.