Гарний урожай залежить від родючості земель, від того чи буде дощ чи сонце, чи буде зима холодною, а весна ранньою і тому подібне. Для людей того часу, все, що є у світі, то могутні сили Природи, що їм непідвладні. Всі сили Природи вони ототожнювали з різними божествами. Були боги сонця, вітру, врожаю, тощо. І від них залежала доля людей. Божества потребували своїх обрядів - співу, танців, уславлення магічними заклинаннями, тощо. Люди намагались таким чином забезпечити милості від оточуючої природи, а отже – статок і добробут в майбутньому житті.
Саме слово обряд є похідним від „обряджати", „наряджати", близьке за змістом до слів „лад", „порядок", „згода". Обрядами називають символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин або окремих осіб. Такі обряди, що залжать від пір року і пов'язані із вирощуванням урожаю називаються календарно-побутовими. Обряди, що пов'язані з відносинами між людьми та життям громади, називаються родинно-побутові.
Познайомимось трохи ближче з календарно-побутовими піснями. Раніше не було годинників та календарів, а людям все ж потрібно було визначати якось зміни пір року. Як би вони могли це робити? Вони орієнтувалися за сонцем. Тому для них важливими були 4 орієнтири. Рівнодення та сонцестояння або сонцеворот, які відбуваються двічі на рік. Саме на ці періоди і припадали народом як святкові.
Кожній порі роки відповідало своє сонце, свій бог. Це Різдво Божича-Коляди, що взимку народжується, бо ніч найдовша, а день найкоротший, а вже наступні дні приростають, і Божич-Коляда нам нове Коло-Діє і дарує нам новий Коло-Дар (в грецькій вимові Кален-Дар); навесні святкуємо Великдень Ярила – Сонця весняного, Сонця Ярого, бо дійсно, після весняного рівнодення дні починають ставати довшими за ніч, великими днями, і Світло перемагає Темряву, весняне тепло перемагає зимовий холод. Влітку святкуємо Купала, бо день найдовший, а ніч найкоротша, Сонце знаходиться у своєму Куполі, найвищій точці, і Сонце Купається в священних водах Землі-Матінки, народжуючи нове життя – Земля нагріта Сонцем народжує нові плоди. Восени святкуємо Миробога, мирове свято врожаю, достатку і час підведення підсумків, обирання наших керманичів, бо в тому є мудрість – видно, як керував господар, чи є добрий врожай, адже курчат по осені рахують. Сонце вже починає котитися до Зими, старіє, стає Сивим Яром і вмирає... Завмирає на зимовий період природа.
В дохристиянські часи рік починався не взимку, а навесні і лише згодом під впливом християнської церкви новий рік став починатися взимку. Уявіть собі боротьбу тільки народженого сонця-Коляди з зимовим мороком. Щоб підтримати своє світило, люди хором співали величальні пісні Сонцю та усім небесним богам – Місяцю, Зіркам, дрібному дощикові. А коли сонце вже народилося люди сповнювалися радості. Люди ходили від хати до хати і поздоровляли один одного з відродженням Сонця.
Пізніше, за Християнської доби, такі звичаї переслідувалися, але народні традиції змінили свою форму і продовжували жити. Навіть календар став іншим і свято Коляди стало святом Різдва (тобто народження) Христова, що відмічається 7 січня, а не 25 грудня. Вечір під Різдвяну ніч (6 січня) називають Святвечір (Перша Кутя). "Добрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я" або "Будьте здорові, з Колядою!". Кутя на Святвечір і сьогодні готується із зерна і заправляється медом та маком. Господиня за традицією до святої вечері має приготувати 12 пісних страв. Після Святої вечері, коли на небі з’являється перша зірка, розпочинається Різдво. До цього свята готуються заздалегідь, вивчають колядки, віншування (тобто вітання), готують вертепні вистави. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, впіймавши, чарівним неводом найяснішу зірку вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку. Причому традиційно колядували тільки хлопці.
Послухаймо колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю» у виконанні «Пікардійської терції»
Як ви могли зрозуміти, пісня починається із заспіву, тобто звертання до хазяїна («Добрий вечір тобі, пане господарю!»). Продовжується колядка приспівом (Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"). А після кожного приспіву іде новий заспів з віншування того, до кого звертаються колядники: «А що другий празник – зішле тобі щастя.» Після цього знов повторюється приспів і так продовжується далі.
Коли закінчували співати, то щасливі хазяї пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.
Послухаймо колядку «Нова радість стала» у виконанні «Пікардійської терції»
Повернемося до зимових свят. За Різдвом, в ніч з 13 на 14 січня, наступала «Друга коляда» - Старий Новий рік або іще його називають «Щедрим вечором». Чи не здається вам ця назва трохи дивною? Що вона може означати? Чи ви пам'ятаєте про те, що раніше люди користувалися іншим календарем? Старий календар відставав на 14 діб. А значить 14 січня зараз тоді було 1 січня і Старий Новий рік просто Новим Роком. Це вже потім він став Старим. Але є ще церковні свята, і за церковним календарем це день преподобної Меланії. У багатьох місцевостях у цей вечір ходить молодь "маланкувати", перевдягнувшись у ряджених, а один хлопець – у Меланку (Маланку). Маланка переходить від хати до хати, співаючи з музиками Маланчину коляду.
Також у цей вечір співали щедрівок. Відомою на весь світ українською щедрівкою є «Щедрик». Цю пісню виконують у найрізноманітніших куточках світу і продовжують створювати нові варіанти її обробки. Геніальну обробку цієї пісні зробив Микола Леонтович (1877-1921) - український композитор, диригент і педагог, збирач пісенного фольклору. Усе життя цього композитора можна назвати служінням пісні. Він створив понад 100 хорових обробок українських народних пісень, які стали музичним символом України в усьому світі.
Інструментальний варіант цієї пісні було створено гуртом
«Пікардійська терція». Послухайте як вміло імітують виконавці звучання різних музичних інструментів
Ця щедрівка знайомить нас іще з двома характерними рисами народних пісень.
1. Повтор однієї і тієї ж терцової поспівки. Таке повторення у віншувальних піснях пов’язано з перелічуванням всіх тих речей, які колядники бажають господарю.
2. Діапазон щедрівки. Всі звуки, що вона використовує містяться в обсязі терції. Тобто вона використовує звукоряд всього з трьох звуків. Такий звукоряд називається трихордом. Він є типовим прикладом маломістких народних ладів. Існують і інші маломісткі музичні лади. Всього два звуки можуть налічувати подібні лади. Певно, що це найдавніші лади в історії народу і з часом вони розширювалися і врешті-решт стали налічувати до семи звуків. Пізніше, уже в старших класах ви будете детально знайомитися з такими семиступеневими ладами. Адже, кожен з них має своє особливе, неповторне звучання.
Щедрівкою «Ой, сивая та й зозуленька» вітали господаря дому й усю його сім’ю, називаючи його ясним місяцем, дружину – красним сонцем, дітей – дрібними зірками. Познайомимось з обробкою цієї пісні, яку створив Кирило Григорович Стеценко (1882 – 1922) – класик української музики ХХ століття. М’яка й лагідна мелодія пісні передає доброзичливість, щирість цього привітання.
Вранці після Старого Нового року колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи:
Сійся, родися, жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця,
Коноплі по стелю, льон по коліна,
Щоб вас, хрещених,
Голівка не боліла.
Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни.
А наступного дня (19 січня), зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали:
Йордан, Йордан, вода студененька,
Пречиста Діва воду брала,
Своє дитя напувала.
Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А маленькі колядники бігли попереду, гукаючи:
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Кірилейса!
Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй".
І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. Через те, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.
В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров’я, його родині – щастя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зорею, діти – зіроньками; або дружина – з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу родини виникають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами.
У піснях господині вона вславлюється як дружина, мати, хазяйка. В окремих випадках жіноча привабливість підкреслюється тонкими гумористичними засобами.
Парубок зображується майбутнім господарем, звитяжним лицарем. Нерідко зображення військової доблесті поєднується із тематикою кохання.
Дівчина оспівується у трьох ракурсах: її краса та вбрання (вона рівна королівні), її вправність у господарстві (вона вміє і шити, і прясти, і куховарити), і, нарешті, вона величається як майбутня наречена, їй зичать щасливого кохання, весілля. Це може робитися не прямо, а через показ весільної атрибутики.
За традицією зберігаються художні образи, які колись були «магічними», а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар – місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди цієї «магії» словесних побажань-наговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, передбачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будні тяжкої праці.
0 человек отписалось :
Дописати коментар