Пророк, письменник і просто послідовна людина...

 Сьогодні вашій увазі представляємо інтерв'ю з сучасним українським письменником Канади, активним громадсько-політичним діячем Британської Колумбії Мирославом Петрівим.

Давайте почнемо спочатку. Розкажіть будь ласка про свою родину, як ви потрапили до Канади?

Моя родина, принаймні по стороні батька усе були політичними й культурними діячами. Я довідався кілька років тому що моя прабабця, Антоніна Савка була позашлюбною донькою о. Михайла Вербицького (Лемка, УГК священника, композитора мелодій Ще не Вмерла, Заповіт,...). А історія цього така: після смерті дружини він за церковним законом не мав права одружитися, то ж мав любовницю. А з нею доню Антоніну...

Антоніна вийшла заміж за Николая Мурського. Мурський був управителем школи в селах Чорнушовичі і Гаї біля Львова. З тих часів залишилася в родині історична реліквія - ікона св. Миколая знята з раненого московського вояка коли москалі 27 червня 1915р під натиском "ук-австрійських військ" опустили село Гаї. Один із дітей Николая Мурського був консулом УНР в екзилі в Царгороді в 20их роках. Звідтам він вів розвідку й пересилав пропаганду в Одесу.

А донька Николая Мурського, Іванна Христина це моя бабця. Спочатку вона і її чоловік, Денис Петрів учителювали в Гаях. З часом Денис став директором школи Шашкевича у Львові, а Іванна там вчила. Іванна Петрів була педагогом і видавала на ці теми безліч матеріялу, як в Україні так і в Бельгії та Канаді, (на пр. збірка статей "За Душу Дитини"). В родині Петрів були три сини, Ярослав (Сяхо) Володимир (мій батько), Ростислав (Дизьо) Денис, та Святослав (Коко) Микола.

В час війни усі три сини зголосилися до дивізії Галичина. Ярослав, після старшинського вишкілу, служив при генштабі (казав що він був той хто платим воякам), Дизьо опинився на медичнім вишколі. Але тому що якраз був на психіатричному відділенню це йому не сподобалося і він покинув навчання і зголосився на фронт якраз коли Дивізія стояла під Бродами. Підчас Бродських боїв був десятником. Оповідав як під якимсь селом знищили панцершреком московський танк. Якимсь чудом вдалося йому цілу десятьню вирвати з оточення без втрат. Сумнозвісний залізничий насип де при переходу лягло тисячі борців, Дизьо зі своїми перейшли підземним ходом - трубою якою протікав потічок.

Коли стояли на Словаччині Дизьо на латинське Різдво востаннє бачився з молодшим братом, Коком, який уже був або чотовим або сотником. Скоро після цього Коко перейшов зі  своїми назад в Карпати до УПА і зник безвісті до 1972р. Лише аж тоді його москалі випустили зі Сибіру. Жив спочатку в містечку Гола Пристань а помер в Дрогобичі.

Після війни мій батько, Ярослав, був в полоні до 1949р. Опісля служив при ІРО (International Refugee Organization) в Мюнхені, де я народився. У 1951 ми прибули до Канади. Жили пів року в Тофіно БК, а потім переселилися до Торонта.


Три головні речі, які дали світу українська і канадська культура?

На це питання відповім колись іншим часом. Це є складне питання не менше тому що світ навіть коли її знає, то не знає що вона українська. Вражаючим є в багатьох українців цей брак свого Я.


Чому та коли ви вирішили стати письменником? Звідки ви берете натхнення та ідеї сюжетних ліній?

Коли Україна стала незалежною, я відчував обов'язок якось і чимсь служити тій Україні. Багато з Канади летіли в Україну. А моя дружина радила не пхатися туди - а писати. І так, навчивши свої компютери мову (із т.з. фонетичним розкладом клавішів) я почав писати. В Торонті я був закінчив Курси Українознавства ім. Сковороди, а улюбленим предметом була історія. Безпосередне натхнення я знайшов вже тут у Ванкувері. Ненароком знайшов українську книжечку в бібліотеці в Ню Вестмінстері де вичитав деякі цікаві малознані факти історії княжої доби.

У ваших книгах є елемент автобіографічності? Про що вони?

Я б не сказав що там автобіографія. Фактично героєм є мій найстарший син, Ярослав. Писав Скарб Ярослава на сам перед собі. Я читав був новішу літературу з України, і вона не сподобалася (це були 1990ті роки і про Шкляра ніхто ще не знав). Не було в цій літературі чіткого бачення і розуміння української нації. І тому я зачав писати таку, яка б мені сподобалася. А тому що бачив як у Ванкувері без Торонтонського українського світу, мій син Ярослав втрачав рідну мову, цю фантазію я навмисно писав про нього. А тих Ярославів в цім романі є аж троє, а це мій батько, мій син і Ярослав Мудрий. А скарб виявляється скарбом усіх трьох цих персонажів.

Як ви стали пророком помаранчевої революції?

Коли писав цей україномовний роман я не мав зеленого поняття як мені його видати. Але все ж таки я хотів в нім показати як можна боротися із неукраїнською українською владою. В книжці цілий рецепт революції: масові демонстрації (мітинґи по вашому) на Хрещатику і боротьба в ефірі та інтернеті. На моє превелике щастя Кучма втримався при владі десять літ, бо майже таким довгим був процес писання й редагування разом із пошуком за видавцем. З видавництвом я зв'язався через посередництво Сурійського "сусіда" пана, блаженна йому пам'ять, Олекси Гай-Головка (міністра пропаганди при уряді Ярослава Стецька!). А вже видавництво Джура додало свій вклад у пророчість книжки. Окладника світло-помаранчева (за рік до Помаранчевої Революції!) і на окладинці пістолет ПСМ яким себе застрілив міністр Кірпа.

На якого читача розраховані ваші книжки?

Скарб Ярослава я писав для української молоді в Канаді як і в Україні. У всіх трьох книжках є цікавинки які мали за мету зацікавлення читача в українську історію й тим самим і політику. Представляю українця-канадійця який не бачить великої перспективи в тім своїм українству. Веду я цей персонаж (за ніс можна б сказати) вглиб української історії, вглиб політичної боротьби, і в саму Україну. Коли я писав Скарб, то ще сам не був в Україні то може я й себе тягнув був туди.


Yaroslaw's Treasure я вже писав для анґломовних читачів. Писав для українців які втратили рідну мову, але писав і для пересічного анґліка якому Україна була terra incognita.


Yaroslaw's Revenge, помста Ярослава це продовження Yaroslaw's Treasure, але коли дехто називав Yaroslaw's Treasure "триллером" то Yaroslaw's Revenge є ще більш захоплюючим! Дія в цім романі пов'язує реальні події в Україні і поза Україною в одну скорострільну ленту. Я вклав в цю повість власний свіжий досвід української реалії та технічну точність власного інженерного фаху.

Чому у якості головного "прихованого" персонажа ваших книг ви обрали Ярослава Мудрого?

Ага! І четверта теж колись буде - Українською мовою і якраз про Ярослава Мудрого без приховання. Ярослав Мудрий це може найцікавіша особистість української історії. Родився він язичником. Ровесник він Лейфа Еріксона. Він свідок знущань жорстокого батька, і окремо над матір'ю Ярослава, Рогнідою (Горезвісною). Досить пригадати читачеві що батько Володимир помер готуючи похід на свого сина, Ярослава. Отже історія Ярослава це історія незавершеної боротьби сина з батьком. Сама психологія десятилітнього хлопчини кого батько покидає матір задля чужинської принцеси варта цілого тому. Раджу не вірити пропаганді літописів які писалися під політичним наглядом або на замовлення одних чи других князів. Уявляю собі державу де влада накидає силою чужу віру на своїх підлеглих задля сексуально-політичних уподобань тирана, хоч традиція в народі є толерантність до усіх віровизнань. Уявляю боротьбу за трон. Бачу мудрість влади Ярослава - розбудова й поширення укріплень Києва, новий гуманний закон Руська Правда, і бібліотека, яка після Царгороду, була найбільша в Европі.


Чи плануєте ви продовження? Розкажіть, будь-ласка, про ваші творчі плани на майбутнє.

Якраз і розказав, хоч не все. Бачу в Ярославові любов до скривдженої матері і незавершену помсту над батьком Володимиром. А завершення його гніву за батьковій злочин це собор св. Софії. Оранта це не лише Божа Матір. Оранта це портрет скривдженої матері Ярослава. Це уявна перемога Ярослава і покійної уже Рогніди Горезвісної над мертвим зненавидженим батьком, Володимиром! От і все. Розказав.

Мірко Петрів – більше політик чи письменник? Чи впливає громадсько-політична активність на вашу творчість, пов'язані вони чи це паралельні процеси?

Політик, український націоналіст (у первісному латинському розумінню слова). Я любитель українського народу і я є член цієї широкої сім'ї мертвих живих і ненароджених. Громадсько-політична активність і творчість пов'язані лише тим що одно другому заважає.


На останок хочу спитати вас – як ви відноситесь до електронних книжок? Чи має значення на якому носії, папері або цифрі, знаходиться книга?

Обі мої анґломовні книжки існують паралельно в електронній формі. Фактично вони існують у трьох формах.

Є паперові книжки які сидять десь в крамниці чи в склепі на полиці. Якщо крамниця недалеко то можна переглянути книжку і коли сподобається, купити. Це ідеал який довго не проіснує.
Є теж "POD Print On Demand" де книжка існує в електронній формі і друкується на замовлення (отже це ДНЗ по українськи). Одна велика машина моментально друкує завиває, адресує і наклеює значок, і кидає в поштову скринку.

Є теж електронні книжки, яких моментально можна скачати на Кіндл, чи телефон і маєш.
Носій має велике значення. Особисто я хочу тримати книжку в руках. Це незалежність. Це реальна власність. Отже я є прихильник системи ДНЗ. Якщо цю статтю читає якийсь багатий меценат то я би попросив створити два такі ДНЗ центри для української літератури. Один в Канаді а другий в Україні. Видавництво/друкарня/крамниця обмежує кошти тим що, (ну крім паперу й чорнила), нема товару на полиці. Кошт такого поодинокого друку дещо вищий але тотальний кошт менший і крім первісної інвестиції, без ризика.  Нема замовлення нема кошту. А коли є замовлення то гроші є  на конті перед тим як починається друкування.

Пан Мірко люб'язно надав примірник свого україномовного роману "Скарб Ярослава", для створення цифрової версії. Відповідно тепер ви можете ознайомитися з PDF версією (перейти) цієї книги.

  

На роман "Скарб Ярослава" доступна онлайн рецензія (перейти). 

Книжки  пана Мирослава на Amazon