Ніч

За що я люблю ніч, так за те що вона оголює все не гірше рентгену. За другу годину люди починають казати більше правди і дивляться на все відвертіше, місто стихає і все стає прямим і чистим. Між баштами сталінського ампіру і непрацюючими фонтанами, між темними мурашниками багатоповерхових склозалізобетонних дур, серед асфальту і задушених дерев люди стають звірами.

У кращому розумінні тих слів. Звір одразу покаже свої зуби якщо йому боляче, або може в нього рве душу від кохання чи то ненависті. Він не посміхається в очі з словами "вільна каса", "здрастуйте діти", "хто останній в черзі", "ми вітаємо вас у нашому банку", ні він дивиться прямо, йде цілеспрямовано і піднімає кулаки на питання "закуріть будєт?".

Проти ночі, в час хвойд, алкоголіків і музик, коли заводи з чистою совістю скидають смердючу гидоту в самісіньке повітря а перехожі ховаються як від дурної п'яної урли так і від їхніх дзеркальних братів пе-пе-ес'ників, в цей час, я відчуваю себе живим...
Дивно, так?