Жадан і геї...

Натрапив випадково на невеликий текстик Сергія Жадана. Певний час я ставився до нього (письменника, звісно) як до дурня що пише нудні книжки про п'яниць, алкоголіків, лезбійок і тупаків. Потім, почитавши трохи його вірші (ті шо з римою, а не ті де психоделія і горецвіти), почав ставитися до нього серйозно. Сьогодні ж я його почав поважати. Думаю тексти змінилися не сильно. Схоже змінився я сам. 


Ще, цікавий момент. Якось мене занесло в книжковий магазин. Зима була. Не ця, попередня. І було холодно, і кеди на ногах казали, що я дебіл і за таких умов вони розлізуться в той самий момент, коли мене винесе з теплого приміщення на вулицю, під мряку і мокрий сніг. І одяг був занадто легкий. Що я робив в тому районі я теж не пам'ятаю. Все забув. Пам'ять, загалом, штука вибіркова. Про те, що палець на нозі збив об якусь залізяку - пам'ятаю, і, що в кишені валялася обгортка від "Котика-Мурчика", теж пам'ятаю. А чого принесло в інший район міста - хоч прибий, не знаю. Знаю тільки, що їсти хотілося дуже сильно. І, що застряг я тоді в книжному, теж знаю. Стала перед мною дилема - чи то з'їсти шматок пережареної плоті, обгорнутий сухим армянським лавашом і поїхати додому, чи купити збірку українських молодих поетів (а там і Жадан був) і йти до дому пішки...

Шукаю тепер ту книжку. 

І на фіга мені була шавєрма?

Власне - те що вище - шматок з одностороннього листування (таке буває, і не тільки в жіночих романах). Викликаний той лист був реакцією мого організму на одну з розповідей Сергія Жадана. Вона про власника гей клубу, втім там мова йде зовсім не про геїв і не про клуби. Точніше не тільки про них...
Моя порада - читати. Особливо якщо ви гомофоб і україноненависник.
Втім цей східноукраїнський текстовий панк буде до вподоби і тим хто ще не випав на маргінез.

Щасти вам...